Досить часто на практиці вирішення того чи іншого господарського спору закінчується укладенням сторонами мирової угоди. Мирова угода – це взаємні поступки, на які йдуть кожна із сторін спору.
Але нерідко, через невизначеність законодавства, укладення мирової угоди спричиняє для однієї із сторін додаткові проблеми, особливо для правомочного суб’єкта. Зокрема, коли недобросовісний учасник не виконує умови мирової угоди, порушує визначені зобов’язання тощо. Що в такому випадку роботи потерпілій стороні? І саме тут ми наштовхуємося на ряд проблем.
1.Чи є мирова угода виконавчим документом?
Згідно Закону України «Про виконавче провадження» сама по собі мирова угода не може розглядатися як виконавчий документ. Разом з тим, наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження у справі припинено.
У зв’язку із цим досить тривалий час потерпіла сторона мирової угоди, у разі невиконання її умов іншою стороною, змушена була звертатись із новим позовом до суду про спонукання до виконання мирової угоди, а це зрозуміло додаткові витрати грошей і часу. Але дану прогалину нещодавно було усунено шляхом декількох роз’яснень Верховного суду України та Вищого господарського суду України.
Частиною другою п.п. 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчим документом є ухвали судів у господарських справах, у випадках передбачених законом.
У зв’язку із цим, Вищий господарський суд України у п. 3.9.6. свого роз’яснення від 18.09.1997р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (з наступними змінами і доповненнями) зазначив наступне:
«У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:
- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;
- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди».
В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Таким чином, сторонам у справі необхідно бути пильними по відношенню до свого контрагента і просити суд, бажано шляхом подачі відповідного клопотання, викласти умови мирової угоди у змісті ухвали і дотриматись при цьому вимог ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». У такому випадку ухвала про затвердження мирової угоди стане виконавчим документом і у разі її порушення іншою стороною, кредитор матиме право відразу звернутися до органів державної виконавчої служби за її примусовим виконанням.
При цьому слід пам’ятати, що мировою угодою може бути передбачено розстрочку виконання зобов’язання тривалістю понад три роки. Нагадаємо, що строк пред’явлення судових документів до виконання складає три роки (ст. 21 Закону «Про виконавче провадження»).
У п. 24 Інформаційного листа № 01-08/163 від 12.03.2009р. «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» Вищий господарський суд України зазначив, що в такій ситуації в залежності від змісту умов мирової угоди ухвалою може бути передбачено стягнення періодичних платежів (і отже, така ухвала може бути пред'явлена до виконання після закінчення строку, встановленого для відстрочки платежів за зобов'язанням) або встановлено строк її пред'явлення до виконання окремо для кожного платежу (відповідно частини четверта і п'ята статті 21 Закону України "Про виконавче провадження").
2.Чи можна визнати мирову угоду недійсною?
З цього приводу однозначною позицією є думка Вищого господарського суду України, висловлена ним у інформаційному листі № 01-08/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)» від 09.04.2009р.
Мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.
Але нерідко суди все ж таки приймали рішення про визнання недійсною мирової угоди. Так, підприємство звернулося до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсною затвердженої цим судом мирової угоди та про поновлення провадження у справі. Рішенням господарського суду першої інстанції, залишеним без змін господарськими судами апеляційної та касаційної інстанцій, позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсною мирову угоду з посиланням на невідповідність її вимогам закону.
Скасовуючи рішення господарських судів попередніх судових інстанцій у справі та передаючи її на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, Верховний Суд України виходив з такого.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Господарського процесуального кодексу України про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з приписами пункту 7 частини першої статті 80 цього Кодексу, згідно з якими господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом, а частиною четвертою цієї статті передбачено, що ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.
Виходячи зі змісту наведених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.
Отже, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України (див. постанова Верховного Суду України від 20.01.2009 N 24/489).
Хоча раніше, у ряді своїх справ Вищий господарський суд України, в силу ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України розумів затверджену судом мирову угоду за своєю правовою природою як правочин, який за загальними принципами цивільного законодавства має бути виконаний за правилами статей 525, 526 Цивільного кодексу України (див. постанова ВГСУ від 02.06.2005р. у справі № 12/169, постанова ВГСУ від 11.05.2006р. у справі № 16/488).
Підсумовуючи викладене, можемо зробити висновок, що укладаючи мирову угоду на практиці можна стикнутися з багатьма проблемами, які потребують в першу чергу пильності сторін у застосуванні правових норм та визначенні умов майбутньої угоди. Сподіваємось, що викладені позиції Вищих судових інстанцій України проявлять себе позитивно і твердо закріпляться на практиці.
Козак Андрій Юрійович
адвокат, директор ТОВ "Місто.Інвест.Консалтинг"